Зміст:

• Характеристика і структура грошового обороту.
• Форми грошового обороту.
• Грошова маса та її показники.
• Закон грошового обігу.

Характеристика і структура грошового обороту

Сукупність усіх грошових платежів в процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різних видів зобов’язань у грошовій формі утворює грошовий оборот.

В економічній літературі розрізняють: сукупний грошовий оборот і оборот в межах індивідуального капіталу.

Сукупний грошовий оборот – це грошовий оборот, який обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення. Основне завдання грошей при сукупному грошовому обороті – доведення товарів до споживачів з метою обслуговування безперервності відтворення ВВП.

На мікрорівні в межах індивідуального капіталу гроші є однієї з функціональних форм капіталу, його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. І чим більшою масою грошей володіє індивідуальний власник, тим більші його можливості отримати додатковий прибуток.

Суб’єктами грошового обороту виступають: фірми, домашні господарства, державні структури, фінансові посередники.

Фірми – усі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні й реалізації ВВП.

Домашні господарства – усі сімейні господарства, які отримають грошові доходи, мають витрати і ведуть спільний сімейний бюджет. (Завдяки своїм вільним коштам (заощадженням) вони є активними суб’єктами (інвесторами) грошового та фінансового ринків (потік № 5).

Державні структури – юридичні особи – державні, управлінські та інші структури, які забезпечують розподіл і перерозподіл національного доходу і національного продукту.

Фінансові посередники – суб’єкти грошового та фінансового ринків, які діють посередниками (банки, кредитні спілки, трести, інвестиційні фонди тощо), акумулюючи та розміщуючи вільні грошові кошти всіх суб’єктів господарювання. Відмінності, які існують у характері економічних відносин між вищеозначеними суб’єктами грошового обороту, дають підстави структуризувати його на чотири сектори:

1. грошовий обіг,
2. фінансовий оборот,
3. кредитний оборот,
4. фіскально-бюджетний оборот.

Сектор грошового обігу характеризується еквівалентним одностороннім рухом грошей від споживача до виробника. Він обслуговує сферу товарного обміну. Саме обмін товарів є основою грошового обігу. Зміна форм вартості, тобто обмін товарів на гроші та подальше використання грошей для придбання нових товарів та послуг, створюють можливість постійного руху грошей: Т–Г–Т.

Фіскально-бюджетний оборот охоплює фінансові відносини, які зумовлюють відчуження певної частини доходів суб’єктів господарювання у вигляді податків, штрафів, відрахувань та інших платежів на користь держави.

Кредитний оборот охоплює сферу перерозподільчих відносин, у якій власність суб’єктів господарювання не відчужується, а лише передається в тимчасове користування іншим особам, за що власник отримує дохід у виглядів відсотків або дивідендів.

Фінансовий оборот – сектор грошового обороту, який обслуговує купівлю- продаж цінних паперів (акцій, облігацій, веселів та інших цінних паперів).

Сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (сферу) грошового обороту, називається грошовим потоком (див. схему нижче).

Грошові платежі можуть здійснюватися у вигляді готівкових грошових потоків, у безготівковій формі і шляхом переведення грошей з однієї форми в іншу.

Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідними потоками грошових платежів, що здійснюються під час обміну. Підприємства і населення пов’язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів.

Ринки продуктів – це ринки, на яких населення, підприємства та уряд купують вироблені іншими підприємствами товари та послуги. Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих товарів (потік № 3), а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам з метою одержання виручки (потік № 10), необхідної для продовження процесу виробництва.

Ринки ресурсів – це ринки, на яких населення, підприємства купують ресурси, необхідні для виробництва, – робочу силу, капітал, природні ресурси (потік 1).

Населення та підприємства продають ресурси, що належать їм, за відповідні грошові платежі, які виступають у вигляді заробітної плати, відсоткового доходу, рентних платежів, прибутку (потік 2).

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:

• центральним банком країни і комерційними банками;
• комерційними банками;
• підприємствами та організаціями;
• банками і господарюючими суб’єктами;
• господарюючими суб’єктами і населенням;
• фінансовими інститутами і населенням.

У наведеному рисунку товари і ресурси рухаються за годинниковою стрілкою, а відповідні платежі – в протилежному напрямку (грошові потоки 1, 2, 3, 4…). Процеси, показані стрілками, називаються потоками, оскільки вони безперервні та довготривалі, вимірюються в одиницях (наприклад, у гривнях за певний період: рік, місяць, день).

Та частина доходу, яка не спрямовується на придбання товарів та послуг, сплату податків, погашення боргових зобов’язань, має назву заощаджень (потік 5). Це накопичення у вигляді готівкових коштів, вкладів у банках чи цінних паперах.

Якщо до кругообігу залучаються збереження та інвестиції, виникає два шляхи, якими кошти можуть переходити від господарських суб’єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий. Прямий – це безпосередні витрати на споживання, непрямий – це рух засобів через фінансові ринки.

Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які витрачають більше, ніж заробляють. Найважливішими фінансовими інститутами є банки.

До аналізу кругообігу продуктів і доходів слід включати об’єкти державного сектора. Зв’язок державного сектора з економічною системою відбувається трьома шляхами: через податки (потік 4), державні закупки (потік 9) та позики (потік 8).

Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково-бюджетна політика.

Модель кругообігу доходів і продуктів описує потік товарів та послуг, якими обмінюються сімейні господарства і фірми, збалансований контр-потоком грошових платежів, що здійснюються при цьому обміні. Ця модель буде складніша, якщо до її елементів включити міжнародні зв’язки (імпорт-експорт товарів, позики, кредити, міжнародні закупки).

Форми грошового обороту

Грошовий оборот – це рух грошових коштів у готівковій та безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі в народному господарстві.

Залежно від виду відносин, які обслуговує грошовий оборот, його можна розподілити на:

• грошово-розрахунковий оборот, який обслуговує розрахунки за товари та послуги, і нетоварні зобов’язання юридичних та фізичних осіб;
• грошово-кредитний оборот, який обслуговує кредитні відносини в господарстві;
• грошово-фінансовий оборот, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Залежно від форми функціонування грошей в обороті, виділяють готівковий грошовий оборот і безготівковий грошовий оборот (табл. нижче)

Правове забезпечення готівкового грошового обігу на теперішній час визначається «Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні». ухваленого Постановою Національного банку України від 15.12.2004 р. У ньому визначено порядок організації готівкових розрахунків, порядок здійснення, обліку і контролю касових операцій і т. ін. Це положення визначає ті документи, що супроводжують розрахунки: товарні чеки, прибуткові та витратні ордери тощо, а також порядок обліку всіх первинних документів, які супроводжують видачу або надходження грошей, що здійснюється способом ведення касової книги підприємства.

В Україні правова база організації безготівкових розрахунків визначається рядом законів, які регламентують банківську діяльність («Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України»). Що ж стосується детальної організації самих розрахунків, то вони визначаються затвердженою Національним банком України інструкцією від 29.03.2001 р. «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Форми безготівкових розрахунків, які діють в Україні

Платіжна вимога – документ, який містить вимогу одержувача засобів платникові про сплату певної суми грошей через банк

Платіжне доручення – документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми і перерахування її на рахунок одержувача

Платіжне вимога-доручення – комбінований розрахунковий документ, який об’єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документу «платіжна вимога» заповнює одержувач, а частина – «доручення» – заповнює платник при оплаті

Акредитив – розрахунковий документ, який містить доручення банку платника банку одержувача сплатити товар(послуги) лише при виконанні одержувачем умов, вказаних в акредитиві

Чек – письмовий наказ банку власника поточного рахунку про виплату вказаному обличчю суми грошей, вказаної в нім

Вексель – цінний папір, який містить зобов’язання векселедавця сплатити певну суму грошових коштів. Це форма оформлення комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочення сплати боргу за поставлені товари

Переваги безготівкових розрахунків:

• по-перше, зменшуються затрати праці і відсотки, пов’язані з використанням готівкових грошей (карбування, друкування, перевезення, зберігання, сортування);
• по-друге, сприяє безперервному кругообігу коштів. Між готівково-грошовим та безготівковим оборотом існує тісна взаємозалежність: гроші постійно переходять із однієї сфери в іншу, змінюючи форму готівкових грошових знаків на депозит у банку, та навпаки. Тому безготівковий платіжний оборот невід’ємний від обігу готівкових грошей і створює разом з ними єдиний грошовий оборот країни;
• по-третє, максимально пришвидшується оплата придбаних товарів чи послуг і погашення боргів, що в сукупності по країні поліпшує ділові стосунки між усіма суб’єктами господарювання.

Грошова маса та її показники

Грошова маса – це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних засобів, яка обслуговує економічні зв’язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.

Вилучення золотих грошей спочатку з внутрішнього обігу, а надалі із зовнішнього внесло якісні зміни в структуру грошової маси. Повноцінні гроші (золоті) повністю зникли з обігу, домінуюче положення зайняли нерозмінні кредитні гроші, які стали функціонувати в готівковій та безготівковій формах.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а потім і в нашій країні стали використовувати грошові агрегати М₀, М₁, М₂, М₃ (див. рис. нижче).

Грошовий агрегат – це показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їхньої ліквідності.

Агрегат М₀ включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах). Це найліквідніша частина грошової маси.

Агрегат М₁ складається з агрегату М₀ і засобів на поточних та ощадних рахунках банків до запитання. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів у безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки.

Агрегат М₂ містить агрегат М₁, термінові та заощаджувальні депозити в комерційних банках.

Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку (але це правило не діє в період фінансових, економічних криз, коли центральний банк може заблокувати всі строкові рахунки). Термінові депозити доступні вкладникові лише по закінченню певного строку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувальних депозитах.

Агрегат М₃ містить агрегат М₂, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами.

Між агрегатами необхідна рівновага, інакше порушується грошовий обіг. Практика показує, що рівновага буде, якщо М₂ > М₁ (вона закріплюється в разі, якщо М₂ + М₃ > М₁).

У цьому випадку грошовий капітал переходить з готівкового обігу на безготівковий. При порушенні цього співвідношення між агрегатами в грошовому обігу починаються ускладнення: недостатність грошових знаків, зростання цін тощо. Перехід грошей з безготівкового обігу на готівковий – результат жорсткої фінансової політики, який призводить до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси.

На грошову масу впливають два фактори:

• кількість грошей;
• швидкість обертання грошей.

Грошова маса

Кількість грошової маси визначається державою – емітентом грошей, а саме – його законодавчою владою. Збільшення емісії зумовлене потребами товарного обороту і держави.

Крім грошових агрегатів, які представляють грошову масу, НБУ також визначає показник, що називається грошовою базою.

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає: запаси всієї готівки поза банківською системою та в касах банків (готівка випущена НБУ і не повернута в його фонди) (М₀ + Мкб) та суму резервів Комерційних банків (КБ) на їх кореспондентських рахунках у ЦБ (Мрез):

Гб = М0 + Мкб + Мрез

Відмінності між грошовою масою і грошовою базою полягають у тому, що якщо грошова маса у своєму складі має всі елементи – від найвужчого показника М₀ до найширшого агрегату М₃, то грошова база охоплює лише сукупність готівки емітованої НБУ та залишки коштів комерційних банків на їхніх рахунках у національному банку. Емітовані національним банком гроші називаються базовими грошима.

Величина грошової маси і грошової бази залежить від стану і розвитку економічного потенціалу, швидкості обігу грошей та інших факторів, передбачених і не передбачених грошово-кредитною політикою. Суттєвим механізмом впливу на створення грошової маси є використання комерційними банками грошово-кредитної мультиплікації

Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту (оберти), з якою кожна одиниця готівкових, в обороті, грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера М × V = P × Q, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою,

V = P × Q ÷ М

• де V – швидкість обігу грошей;
• Р – середній рівень цін на товари (індекс цін готових товарів та послуг);
• Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номінальний національний продукт);
• М – середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період (статистична кількість грошей).

Показник швидкості обігу грошей (V) називають показником ділової активності в державі, тому що величина V залежить від:

• частоти і обсягів товарних операцій (трансакцій) між усіма суб’єктами господарювання;
• рівня розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відтворення;
• збалансованості попиту і пропозиції на ринку;
• рівня розвитку маркетингу;
• рівня інфляції;
• рівня розвитку економічної інфраструктури (транспорту, торгівлі, банківської справи, цінних паперів) та інших факторів.

Показник V показує, скільки разів у середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг, тобто відображає інтенсивність руху грошей.

У банківський практиці швидкість обігу грошей розраховується як відношення номінальної величини ВВП (P Q) до агрегату М₀ або М₁.

З показником швидкості обігу грошей обернено пропорційно пов’язаний коефіцієнт монетизації ВВП – відношення грошової маси до номінальної величини валового внутрішнього продукту:

КМ = М ÷ ВВП     або     КМ = 1 ÷ V 

• де К_М – коефіцієнт монетизації;
• М – маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М₂;
• ВВП – річний обсяг, виробленого валового внутрішнього продукту;
• V – швидкість грошей (кількість обертів грошової одиниці).

Чим вищий цей показник – тим краще. Це пов’язано з тим, що збільшення цього показника вказує на посилення мобільності економіки, яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведінці господарюючих суб’єктів: підвищення рівня монетизації ВВП означає, що учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту схильні зберігати не в натуральній (у вигляді незавершеного виробництва, виробничих запасів тощо), а у вартісній формі.

Закон грошового обігу

Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на кількість обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їхніх цін і швидкістю обігу грошей.

Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей спричинене погашенням певної частини боргових вимог і зобов’язань шляхом взаємозаліку. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства такими умовами:

• загальним обсягом товарів та послуг, що перебувають в обігу (пряма залежність);
• рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, тому що чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);
• ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);
• швидкістю обігу грошей, зокрема кредитних (обернена залежність).

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу (кг), набуває такого вигляду:

КГ= (∑СЦ - К + П – В) ÷ О

• де ∑СЦ – сума цін товарів і послуг, які реалізуються в певний період;
• К – сума цін товарів і послуг, які продані в кредит (∑K );
• П – сума платежів за борговими зобов’язаннями (∑П );
• В – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів (∑B );
• О – середня кількість обігів грошової одиниці.

Суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу кожної економічної системи (економіки) на певний період повинна бути та необхідна сума грошей (Мн), яка потрібна всім активним суб’єктам господарювання для оплати товарів і послуг за поточними ринковими цінами.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їхнього обігу існує певний зв’язок.

Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується, і навпаки, при зменшенні швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна економічній системі для обслуговування товарно-грошових операцій, збільшується. Для ілюстрації цього зв’язку розглянемо малюнок на якому економічну систему (економіку) відобразимо у вигляді терезів, де спробуємо її урівноважити завдяки взаємодії її основних елементів:

• на одній половині нашій моделі буде добуток середнього рівня цін на кількість товарів та послуг які виробляються в економіці – P × Q (ВВП):
• на другій: сукупна маса грошей, яка обслуговує всі економічні процеси, М;
• «плече» терезів визначимо як середню кількість обігів грошової одиниці О.

Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, безпосередньо повинна впливати кількість товарів і послуг, які вироблені та реалізовані за певний період, а зворотний вплив на кількість грошей, необхідних для обігу, мають: розвиток кредитних відносин, безготівкові розрахунки, а також швидкість обігу грошей як основний показник ділової активності всіх суб’єктів господарювання в економічній системі.

Забезпечення стійкості грошового обігу, його впорядкування та стабілізації мають найважливіше значення для нормалізації товарно-ринкових відносин у будь якій країні. Адже грошам, що перебувають в обігу, належить особлива роль: саме через їхнє посередництво здійснюється суспільне оцінювання затрат і результатів праці різних товаровиробників, відбувається розподіл національного продукту між споживачами та здійснюються зв’язки між усіма суб’єктами господарювання.

• При металевому обігу кількість грошей регулювалася стихійно, за допомогою грошей у функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Якщо потреба в грошах зменшувалася, то зайві гроші (золота монета) вилучалися з обігу в скарби, а якщо збільшувалась, то відбувався приплив грошей в обіг. Тому кількість грошей в обігу завжди підтримувалась на необхідному рівні.
• При обігу розмінних на золото банкнот можливість їхнього вільного обміну на метал (золото, срібло) виключає перебування в обігу зайвої кількості їх.
• Якщо обіг обслуговується банкнотами, нерозмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється відповідно до закону паперово-грошового обігу.

Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їхнього знецінення.

Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці.

Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей – зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Існує багато механізмів зміни маси грошей в обороті, зокрема:

• емісія готівкових грошей Національним банком України (НБУ) і продаж її комерційним банкам (КБ);
• емісія безготівкових грошей Центральним банком:
  • надання позичок комерційним банкам шляхом їхнього рефінансування;
  • через купівлю в комерційних банках цінних паперів;
  • через купівлю в комерційних банках та їхніх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву;
• купівля готівкових грошей комерційними банками у НБУ;
• вилучення безготівкових грошей з обороту шляхом погашення зобов’язання КБ перед НБУ;
• безготівкова емісія грошей комерційними банками через грошово- кредитну мультиплікацію їхніх вільних резервів та депозитних вкладів.