Зміст:
Походження, сутність та концепції виникнення грошей
Зрозуміти економічну сутність грошей можна лише на основі всебічного розуміння причин їх виникнення та закономірностей розвитку. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична та еволюційна.
Починаючи з часів Аристотеля (384 – 322 до н. е.) і до XVIII ст. у теорії грошей поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави з метою полегшення процедури обміну товарів. Таке трактування походження грошей отримало назву раціоналістичної концепції.
У міру ускладнення відносин обміну суб’єкти господарювання шукали і домовлялися про найбільш зручний засіб, здатний обслуговувати ринкові відносини. На певному етапі цю роль стали виконувати дорогоцінні метали, а також їхні замінники – паперові гроші.
Представники концепції еволюційного походження вказують на товарну природу грошей:
Гроші – продукт історичного розвитку, що має товарну форму. Розвиток товарного виробництва (ринку) зумовлює необхідність у загальному засобі обміну. У різні часи в різних народів таким засобом були найрізноманітніші товари: худоба, хутро, зерно, прикраси, золото як особливий товар-еквівалент.
Послідовниками еволюційної концепції походження грошей стали представники класичної школи політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс та ін.
Науковий аналіз походження і природи грошей, здійснений класиками політичної економіки А. Смітом (1723 – 1790 рр.), Д. Рікардо (1772 – 1823 рр.) і К.Марксом (1818 – 1883 рр.), довів недостатню обґрунтованість раціоналістичної концепції. Гроші у їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розпитку суспільства. В той час фактор взаємної домовленості і державна влада ще не відігравали істотної ролі у формуванні економічних відносин. Вони не могли конституювати таку складну форму економічних відносин, як гроші. Засновники класичної політ-економіки дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлене складностями обміну результатами праці.
А. Сміт та Д. Рікардо розглядають гроші не інакше як технічне знаряддя для обміну та торгівлі, ставлячи на перше місце їхню функцію обігу.
У працях К. Маркса зроблено аналіз історичного процесу еволюційного розвитку грошей за рахунок багаторівневої спеціалізації виробництва, суспільного поділу праці та розширення масштабів суспільного обміну. Процес еволюції та становлення грошей представляє собою розвиток форм вартості, тобто розвиток мінової вартості і сформовано в таких формах.
Перша форма – проста, або випадкова, форма вартості – властива низькому рівню розвитку продуктивних сил. При натуральному господарстві надлишок продукції виникав лише періодично, час від часу і ці товари випадково змінювали свою вартість через посередництво іншого товару. Мінова вартість при такому обміні могла часто змінюватися в часі і просторі. Однак уже в цій простій формі вартості були закладені основи майбутніх грошей.
Друга форма – розгорнута форма вартості. З подальшим розподілом праці і зростанням виробництва все більше продуктів – товарів надходить на ринок. Один товар зустрічається при обміні з великою кількістю інших товарів-еквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює:
- одній тварині;
- одній сокирі;
- одному аршину полотна тощо.
Третя форма вартості – загальна, коли товар стає головною метою виробництва. Кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний усім. Загальними еквівалентами ставали худоба, хутро, слонова кістка. Однак у цій ролі товари затримувалися недовго, оскільки не задовольняли вимог товарного обігу і за своїми властивостями не відповідали умовам еквівалентності.
Внаслідок розвитку обміну загальним еквівалентом протягом тривалого періоду стає один товар, здебільшого метал. Цей процес становлення товару як загального еквівалента дуже складний і тривалий. Він визначив появу четвертої форми вартості – грошової, для якої характерні такі риси:
- загальне визнання цього факту як покупцем, так і продавцем, тобто обидва суб’єкти не можуть відмовитися при обміні своїх цінностей на товар-гроші;
- наявність особливих фізичних властивостей у товару-грошей, придатності для постійного обміну;
- тривале виконання грошима ролі загального еквівалента.
Цілком очевидним є висновок, що гроші виникли з обміну стихійно, а не за згодою сторін. У ролі грошей виступали різні товари, але більш придатними виявилися дорогоцінні метали – золото і срібло.
Таким чином, гроші – історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладняється зі зміною умов виробництва.
З аналізу еволюційної концепції випливають важливі висновки:
- гроші – це товар, що виділився стихійно;
- гроші – це особливий привілейований товар, який відіграє роль загального еквівалента;
- гроші розв’язали протиріччя між вартістю і споживчою вартістю, яке властиве всім товарам, у тому числі й грошам.
Форми грошей
У своєму розвитку гроші виступали в двох основних формах: повноцінні гроші та неповноцінні.
Повноцінні гроші (товарні та металеві) – гроші, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Повноцінні гроші мали дві складові вартості:
- однієї вони набували завдяки витратам на матеріали, з яких вони були зроблені (прикраси, різні метали, тощо), – внутрішня реальна вартість;
- другу вони отримували в процесі обігу (певні номінали, корисність, цінність тощо) – еквівалентна вартість.
Початковою формою повноцінних грошей були товарні гроші. Спочатку це були предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно, м’ясо, риба, хліб тощо як найбільш ходові та калорійні продукти харчування.
Подальшим розвитком грошей стало використання різних металів (міді, бронзи, заліза та ін.), а згодом і карбування металевих монет. Монета виявилась найдосконалішою формою повноцінних грошей; вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета розвивалась і змінювалася.
Головну роль у розрахунках та обміні відігравала срібна гривня. Походження «гривня» виводять від «гриви» – волосся, отже (на думку М. Грушевського) у первісному вигляді гривня – це намисто із срібла чи обруч. Спочатку обруч міг бути мірою маси, а згодом став грошовою одиницею.
Перші монети – «златники» (4,2 г золота) та «срібники» (8,5 г срібла) почав карбувати Володимир Великий у 998 р. в Києві. Вони підтверджували владу династії Володимира Великого та ознайомлювали населення з ознаками нової релігії, які були відображені на аверсі (лицьовій стороні) та реверсі (зворотному боці) цих монет (дуже були схожі на Візантійські соліди).
Протягом тривалого часу в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості.
Причинами переходу до металевого обігу і передусім до золотого стали властивості благородного металу, що робить його найбільш придатним для виконання функцій грошей:
- однорідність за якістю;
- подільність і з’єднуваність без втрати властивостей;
- портативність (концентрація вартості);
- збереженість;
- складність видобутку і перероблення.
Для повноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, що забезпечувалася вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільним карбуванням золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїм якостям повноцінні гроші безперешкодно виконували всі свої функції.
У другій половині ХІХ ст. номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (вагової) вартості. В обігу з’явилися монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою (сеньйорат). Сеньйорат присвоювався скарбницям або центральним банкам, які проводили емісію.
На той же час в усіх західних країнах поряд з монетами в грошовому обігу з’явилися паперові гроші які були забезпечені золотим вмістом.
Неповноцінні гроші (замінники повноцінних грошей, кредитні гроші) – це гроші, номінальна вартість яких вища від реальної (набувають своєї вартості виключно в обігу), тобто фактично витраченої на їхнє виробництво суспільної праці. До них належать:
- металеві знаки вартості – золота або срібна монета, білонна монета (дрібна монета, виготовлена з дешевих металів, наприклад міді, алюмінію);
- паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу. Розрізняють паперові і кредитні гроші.
Паперові гроші – це представники неповноцінних грошей, які з’явилися як замінники золотих монет. Об’єктивна можливість обігу цих грошей зумовлена особливостями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є моментальним посередником у русі товарів.
Право випуску паперових грошей привласнила собі держава. Різниця між номінальною вартістю випущених грошей і вартістю їхнього випуску утворює емісійний дохід казни, що є істотним елементом надходжень до державної казни (бюджету). Отже, сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетного дефіциту. Зазвичай вони не розмінні на золото і наділені державою примусовим курсом.
Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля- продаж здійснюються із розстрочкою платежу (в кредит). Їхня поява пов’язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов’язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь установлений термін.
Кредитні гроші пройшли такий шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.
Вексель – це боргове зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі.
Вексель постійно перебуває в русі і з огляду на особливості цього руху, а також залежно від того, хто – боржник чи кредитор виписує вексель, розрізняють простий і переказний векселі.
Простий вексель виписує позичальник. Він може бути переданий іншій особі (проданий). Цей процес передачі векселя як платіжного засобу іншій особі називається індосаментом. Завдяки цій можливості вексель набуває особливості використання його в обігу як платіжного засобу, а також як об’єкта застави чи дисконту в банках.
Переказний вексель (тратта) виписує не боржник, а кредитор (трасант). Цей вексель є наказом боржнику (трасату) про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі. Щоб наказ кредитора – трасанта мав платіжну силу, боржник-трасат мусить підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначеній формі. Така згода на титульній стороні векселя називається акцептом.
Банкнота – кредитні гроші, які випускає центральний (емісійний) банк країни. Первісна банкнота мала подвійне забезпечення: комерційну гарантію, оскільки випускалася на базі комерційних векселів, пов’язаних з товарообігом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу тривалість обігу і надійність.
Чек – вид кредитних грошей, що виступає як грошовий документ установленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунка в кредитній установі виплатити держателю чека зазначену суму.
З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження.
Розрізняють три основні види чеків:
- іменний – чек на певну суму без права передачі;
- на пред’явника – чек без названого одержувача;
- ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документа.
Електронні прилади і система зв’язку для здійснення кредитних і платіжних операцій шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. Завдяки їм відбувається переважна частина міжбанківських операцій.
Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця – будь-якої пластикової картки або функції картки, що містить реальну цінність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок у банку. Банківська пластикова картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка – це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов’язане з функціонуванням певної платіжної системи.
Платіжна система – це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконання зобов’язань щодо розрахунків за допомогою карток; по- третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно- технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток.
Депозитні гроші – це різновид кредитних грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються в безготівковій формі. Рух їх здійснюється за рахунками в банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів – чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.
Квазігроші, або майже гроші, – це специфічні грошові форми, в яких грошова сутність істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:
- якщо в стандартних формах значно послаблюється грошова суть;
- якщо грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище.
Функції грошей та їхня еволюція
У сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їхні функції.
Функція грошей – це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення, тобто дії, які вони здійснюють у ринковій економіці.
Незалежно від того, в якій формі виступають гроші – у вигляді золота, діамантів, паперових грошей чи банківських рахунків, вони виконують п’ять основних функцій.
Найважливішою функцією грошей є їхня міра вартості, тобто спроможність вимірювати вартість усіх товарів та бути посередником при визначенні ціни.
Разом з тим необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари порівнюваними. Товари порівнювані за допомогою грошей тому, що вони, як і гроші, є продуктами людської праці, мають однорідну з ними базу порівняння – абстрактну працю. Виражена в грошах вартість товару є ціною.
Функція міри вартості відображає відношення товару до грошей як загального еквівалента. Однак для визначення ціни товару цього недостатньо.
Оскільки на виробництво різних товарів витрачається неоднакова кількість абстрактної праці, то гроші реалізують свою функцію міри вартості через взаємодію з масштабом цін.
Масштаб цін – суто технічна, але необхідна функція. Це рахункова функція грошей, що відображає вартість товарної маси в грошових одиницях.
Початкові грошові одиниці та їхні назви, як правило, були пов’язані з масою золота чи срібла (1$ США 1973 р. = 0,736736 г чистого золота). Пізніше масштаб цін став відрізнятися від справжньої маси благородних металів у грошовій одиниці, а в умовах демонетизації золота і зовсім втратив своє значення.
У сучасних умовах вартість грошей формується зовсім на іншій основі, не на певній кількості дорогоцінного металу (золота) в грошовій одиниці, а визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на ринку за гроші.
Міра вартості – економічна функція грошей, що залежить від держави. Гроші як міра вартостей є суспільним вартісним еквівалентом, втіленням суспільно необхідної абстрактної праці і виразом вартостей товару. А це означає, що ця функція визначається законом вартості.
Масштаб цін має юридичний характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявна ціна, що надається товару як показник величини вартості, перетворюється на прейскурантну, або ринкову, ціну, яка виражена в національній грошовій одиниці.
Гроші як засіб обігу. У функції засобу обігу гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Процес товарного обміну з участю грошей виражається формулою Т–Г–Т.
Процес товарного обігу породжує потребу в грошах як засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізації товару. Його ціна реалізується лише під час обміну товару на гроші в процесі товарного обігу:
Т–Г–Т
Переміщуючи товар з рук у руки, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо перебувають у русі, переходять від однієї особи до іншої, пов’язуючи завдяки цьому акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу, необхідно додержуватися однієї умови: рух грошей і товарів повинен здійснюватися одночасно.
Гроші як засіб платежу. Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.
В умовах розвинутого товарного господарства гроші як засіб платежу пов’язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В результаті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов’язань і виникнення масових банкрутств товаровласників. Прискоренню платежів між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів кредитних грошей, як банківський вексель, електронні гроші та кредитні картки.
У сучасних умовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію – гроші як засіб обігу і платежу водночас.
Функція грошей як засобу нагромадження і заощадження. Гроші, виступаючи загальним еквівалентом, тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства.
Тому в людей виникне прагнення до накопичення їх та заощадження. Для утворення скарбів гроші вилучаються з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. Однак просте накопичення і заощадження грошей додаткового доходу власникові не приносить.
З розвитком товарного виробництва значення функції як засобу накопичення та заощадження зростало. Без накопичення та заощадження ставало неможливим здійснювати процесу відтворення. Акумуляція тимчасово вільних коштів – необхідна умова кругообігу капіталу.
Виконання грошима функції засобу нагромадження є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких можна використовувати тимчасово вільні кошти, що утворюються в різних сферах господарства і населення для надання їх у позику підприємствам та організаціям інших галузей та окремим кредиторам.
Функція світових грошей. Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.
Появу світових грошей зумовили зовнішньоторговельні зв’язки, міжнародні кредити, надання послуг зовнішньому партнеру. Світові гроші виконують такі функції як міжнародний платіжний засіб, міжнародний купівельний засіб і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Вони як міжнародний засіб виступають при розрахунках за міжнародними балансами: якщо платежі якоїсь країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засобом платежу.
У сучасних умовах у зв’язку з демонетизацією золота і дією регіональних та світових валютних систем золото у функції світових грошей успішно замінюється валютами, що відіграють роль світових грошей. Такими грішми нині виступає долар (як основна резервна валюта світу), спеціальні засоби запозичення (СДР), євро, японська єна, швейцарський франк, фунт стерлінгів, канадський долар, австралійський долар та інші валюти деяких наймогутніших в економічному відношенні країн світу.
Усі наведені функції грошей являють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквівалента товарів та послуг і перебувають у тісному зв’язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція є результатом розвитку попередніх функцій.
З усього вищезазначеного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їхню сутність:
- гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність – за них купується будь-який товар;
- гроші виражають мінову вартість товарів – через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;
- гроші виступають загальною матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі.